Кожного ранку перед собою я бачу одну й ту саму картину – мапу. Я люблю пити чай і роздивлятись різні країни, їх столиці, розташування. Напевно, це нікого вже не здивує у наш час. У масовій культурі активно пропагуються подорожі, знайомства з іншими культурами, автомобільні вилазки т.д. З чим це пов’язано? Самій неймовірно цікаво. Можливо, це все наслідки глобалізації та переваг, які ми отримали завдяки Інтернету – використання таких ресурсів як Cauchsurfing чи Blablacar, що дозволяють зекономити трішки коштів та познайомитись з різними людьми; може, просто розширення світогляду українців, поступове відмежування від стереотипів СРСР – закритості, обмеженості та консервативності у культурі; а може, то мені здається, що це так популярно, адже сама марю життям Данила Паломника – з рюкзаком за плечима бродити по світу (не обмежуючись релігійними місцями). Але тут виникає ще одне питання – як хто розуміє поняття «мандрувати»? Адже для когось це поїхати у Єгипет чи Туреччину олінклюзіф, сидіти в готелі, пити безкоштовні коктейлі на березі басейну і розповідати потім яка ж багата єгипетська культура чи яка ж гарна і колоритна Туреччина з її пальмами, кальянами і відомими турецькими чоловіками. Але для мене особисто, подорож – це мистецтво, занурення у культуру та побут людей. Це як зайти у квартиру до сусіда, де своя атмосфера, інші меблі та інший ремонт. Це поєднання усіх можливих видів мистецтва: архітектури, живопису, музики, літератури та іншого. Чи можна все це побачити, а головне відчути на березі басейну або з вікна автобуса під монотонну розповідь екскурсовода?
Всі навколо говорять – хочу подорожувати, пишуть у розділі хобі – подорожувати, цікавості – подорожі, але що ж вони мають на увазі під цим словом? Стандартний маршрут Київ – Париж – Нью-Йорк – Анталія – Шарм Ель Шейх – Прага – Шрі-Ланка? Тоді це справді кітч.
Ой…варто не забути ще зачикіниться і скинути фото в інстаграм з обов’язковою відміткою на карті.
Але тут можна пригальмувати…Насправді, існує дуже багато цікавих travel блогів і сторінок в інстаграмі, де зависаєш годинами та додаєш міста у свій список «відвідати обов’язково». Вони пишуть справді натхненно і заворожуюче, додаючи факти, поради, емоції. А які прекрасні фото – теж, до речі, мистецтво. Блоги відрізняються від відомих нам усім журналів «National geographic» та «National geographic Traveler» своєю суб’єктивністю та реалістичністю, емоційністю на незвичайними поглядами на звичайні речі.
Також, серед наших «добрих старих друзів» книг є багацько таких, що описують мандри, походи та різні країни.
Наприклад, вже майже класик сучасної української літератури Юрій Андрухович у своїй книзі «Лексикон інтимних міст» робить інтимний екскурс по 111 містах найрізноманітніших куточків земної кулі і навіть не цурається України. Тут ми не побачимо опису туристичних місць та історій заснування, тут ті історії, які кожна людина тримає у своєму серці після тої чи іншої поїздки, історії, які асоціюються з певною локацією, магічні, реальні події та емоції, що пов’язані з багатьма-багатьма містами.
Ще одна з моїх улюблених книг, написана американською письменницею Шеріл Стрейд, «Дика: від забуття до відзнайдення на Стежці Тихоокеанської вершини», за мотивами якої вийшла кінострічка у 2014 році з простішою назвою «Дика». В цій роботі ми не прочитаємо про мандри навколо світу, адже локація обмежена Тихоокеанським хребтом, але це не менш цікава мандрівка втраченої душі в пошуках себе. Це небезпечний похід з величезним рюкзаком по спекотних рівнинах і холодних горах, дрімучих лісах і пустелях позбавлених людей. Що може сколихнути людину на такий вчинок? Почитайте, може і Вас зацікавить. До речі, фільм мені також сподобався, незважаючи на певну сюжетну відмінність від книги.
Не можна не згадати класика подорожньої літератури Джека Керуака і його роман «На дорозі». В цій книзі мандри це вже не просто тимчасове захоплення, це – філософія життя. Це твір про неймовірну пристрасть, божевілля, пошуки щастя, кохання і пригод. От у кого у кого, а в головних героїв можна повчитися як подорожувати за мінімальну кількість грошей. І ніхто не каже, що це може призвести до чогось хорошого. До цього списку книг можна навіть віднести легендарну «Одіссею» Гомера. Чим Вам не подорож?
І ще на ту ж тему написано багато романів, розвідок, з якими я особисто ще не знайома – Девід Бірн «Увесь світ. Записки велосипедиста», Анджей Стасюк «Дорогою на Бабалаг», Умберто Еко «Історія ілюзій. Легендарні місця, землі та країни», Грег Монтерсон «Три чашки чаю», Андріан Антоні Гілл «На всі чотири боки», Грегорі Девід Робертс «Шантарам»... Звісно, це далеко не повний список книг, які доводять, що мандри це мистецтво, можливо, воно не таке видиме, але воно точно відчутне.
Немає коментарів:
Дописати коментар